Щоб і хата була – гарнішою,

щоб і доля була – прихильнішою,
щоб весілля було – та й клечальнішим,

щоб зажинки були величальніші.
Стежку Сковороди і Тарасову думу,

безмежного поля солону могуть, 
І колосся любові і зернятко суму –

рушники українські у вічність несуть.

Україна – це край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі…

Україна – це віковічна боротьба народу за волю і незалежність, щастя і добробут…

Україна – це милозвучна рідна мова, задушевна пісня, запальний танок, вишита сорочка і вишитий рушник…

Український вишитий рушник – це свята, зворушливо-поетична реліквія, яка крізь товщу віків промовляє до нас своїми закодованими одвічними життєдайними символами та знаками, які несуть в собі велику сакральну та ритуальну функцію. В цих орнаментах – наша національна краса і наша духовність, душа українського народу, скарбниця якого безмежна.

Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов’язано з вишитим рушником, який супроводжував життєвий шлях кожного від народження до останньої хвилини.

Зараз – особливий час. І ми все частіше звертаємося до нашої історії, традицій, обрядів, джерел народної творчості. Все частіше згадуємо наш родовід і  з любов’ю, вдячністю та душевним трепетом тримаємо в руках рушники, в які наші рідні бабусі, прабабусі вклали стільки душі, мрій та побажань для майбутніх поколінь!

Уже протягом декількох років лабораторією художньо-технічного відділу Центру позашкільної освіти (кер. Юрчинська Г.М.) проводилась акція «Бабусин рушник». На виховних заняттях вихованці гуртків мистецького спрямування з гордістю представляли рушники свого роду, розповідали про історію кожного виробу, згадували улюблених рідних та близьких людей. А напередодні Дня вишиванки діти вирішили поділитись декількома  сімейними реліквіями з Волинським краєзнавчим музеєм і передали їх завідувачці відділу етнографії та народних промислів  Людмилі Мірошниченко-Гусак.